Берта фон Зуттнер народилася в Празі 1843 року у аристократичній родині, тоді ще частини Австрійської імперії. Це була жінка, що подорожувала, жила за кордоном, вільно володіла трьома мовами, була знайома із впливовими людьми, стала однією з перших жінок журналісток в Європі, а потім – письменницею.
Вона пише про демократичний устрій суспільства, інтернаціоналізм та мир. Критикує мілітаризм та висвітлює роботу мирних міжнародних організацій. Критикує націоналізм та мілітаризм, який стає актуальним в Європі. Пізніше стає лідеркою міжнародної пацифістської організації.
Перебуваючи у Парижі Берта працює секретаркою в Альфреда Нобеля – винахідника динаміту і ініціатора створення відомої премії. Вона звертала його увагу на те, що динаміт використвовують крім іншого для війни і закликала стати прихильником пацифізму. І стала однією з тих, хто надихнув пана Нобеля на створення відомої сьогодні всім премії.
1889 року вона пише роман «Геть зброю!» – символ пацифізму та антивоєнного руху, який приносить їй міжнародне визнання та всесвітню популярність. Головна героїня роману – аристократка, яка спершу підтримує війну, але після особистих втрат стає переконаною пацифістко.
У 1905 році пані Зуттнетр одержує Нобелівську премію миру і стає першою в історії жінкою – лауреаткою такої премії.
1911 року вона пише ще один знаковий утопічний роман «Помисли людства», у якому думає над майбутнім людства, коли би ми відмовилися від війн і насильства, а замість цього розвивалися би, ставали розумнішими та співпрацювали між собою. Мир – запорука справжнього процвітання. В творі також ж підіймаються важливі питання рівноправності жінок і обмеження, які існують для них у різних сферах. “Вона наголошує, що справедливий і мирний світ неможливий без рівноправності жінок.
Письменниця померла від раку в 1914 році у Відні за кілька днів до початку Першої світової війни. Її образ можна побачити на австрійській монеті номіналом в 2 євро, а у столиці за адресою Blutgasse 3 можна завітати у Музей миру. На честь неї у Австрії називають великі, площі, університети та встановлюють їй памʼятники.
Періодично звертаюся до історій відомих та шанованих австрійців і австрійок і бачу, наскільки їх погляди і ідеї тоді, сотню-іншу років актуальні сьогодні.
Фото з wikimedia.org
