Запеклі бої із російськими загарбниками за місто Соледар у Донецькій області нагадують нам, що в України там добувають сіль вже майже 150 років. Під містом на глибині 300 метрів знаходяться величезні печери, які утворилися в результаті видобутку солі. Вони настільки великі, що там під землею грають у футбол, дають концерти класичної музики та запускають повітряні кулі!
Колись давно сіль була дуже важливим і дорогим ресурсом, бо місць її видобутку було небагато, процес був доволі складним та небезпечним, а цей незамінний мінерал був потрібен взагалі всім. Бо якщо ви торговець, мандрівник чи величезна армія, то в ті давні часи це був чи не єдиний спосіб зберегти продукти в дорозі. Саме тому держави, серед яких в ті часи була і Австрія, хотіли тримати такий цінний ресурсі під своїм повним контролем, вбиваючи за нього ворогів, якщо знадобиться.
Серед тих, хто займався транспортування і торгівлею сіллю були і українські чумаки. В якийсь момент це взагалі стало найпопулярніших промислом в Україні окрім землеробства, бо товар був важливий і дорогий. Поряд з незалежними перевізниками на 1-2 пари волів з возами почали навіть з’являтися цілі чумацькі корпорації. А от через особливість австрійського рельєфу сіль часто перевозили човнами по озерах і річках.
Ніколи не думав, що під час екскурсій буду розповідати стільки про сіль. Але коли ми їдемо у Зальцкаммергут чи Зальцбург, то без цієї теми розуміння історії таких місць буде не повним. Саме слово «зальц» в назвах міст, регіонів, фортець і річок – це «сіль» на німецькій мові. Але тепер, коли я починаю розповідати про сіль, то в цьому контексті згадую і Україну.
Часто буваємо із туристами у місті Гальштат, яке ви багато разів бачили в мене в соцмережах та спускаємося там у місцеву соляну печеру. І вона інша. Не така масштабна, як на батьківщині, але на декілька тисяч років старша і взагалі це перша в історії людства соляна шахта.
Там я у притаманній мені манері захопливо розповідаю про унікальність і історичність цієї соляної печери. І інколи туристи мені кажуть: Ох, Ярославе, то ви ще не бачили українські печери… Зазвичай я доволі ревностно ставлюся до порівнянь, але тут я відчуваю гордість. Жив який час на сході України у Луганській області, там поки так і не побував, але хочу зробити це після перемоги.
