Під час екскурсій я згадую про відомих австрійців. Когось туристи знають більше, про якісь персоналії майже нічого. Гітлера знають всі, але не всі знають, що він австрієць (про це іншим разом). Коли я розказую про імператора Франца Йосифа, то багато хто більше згадує його дружину – Сісі. Але про самого відомого австрійця – Моцарта, в якого сьогодні 267-й день народження, чули всі.
Коли я тільки починав вчитися на гіда, то майже нічого про нього не знав. Тобто я, звичайно, був в курсі про класичну музику і хлопця у червоному сюртуку та перуці. Але зовсім не розумів, хто саме стоїть за тим образом. А коли почав детально занурюватися у його історію, то стало ясно, що перед тим, як я почну розповідати про нього іншим, я маю сам зрозуміти, що він за людина взагалі така. І я почав читати: книги, дослідження, спогади, містифікації, листи.
Так я познайомився із людиною Моцартом, в якого була родина, побутові турботи, страхи, розчарування та мрії. За іконою класичної музики почала з’являтися жива людина, яка мені щиро цікава, і про яку я розповідаю не тільки як про генія і музичну величину, а і про людину, з якою в мене є щось спільне і якій я симпатизую.
Тепер, коли я зупиняюся біля будинку його народження у центрі Зальцбургу, я не розповідаю про його безкінечний геній (думаю ви і без мене здогадаєтесь), а кажу про його родину – батька, матір і сестру, які зіграли надзвичайно важливу роль у тому, ким він став. А біля будинку митця у Відні я згадую, чому саме він покинув рідне місто і переїхав до імперської столиці (все як зараз: розвиток, гроші, слава) і як багато і невпинно він працював, балансуючи між бажанням творити і необхідністю заробляти для своєї родини.
Маю зізнатися: я слухаю, поважаю, ціную та вивчаю його творчість, але не до кінця розумію. Працюю над собою у цьому напрямку і інколи навіть відвідую класичні концерти. Цей пост я пишу під його музику і згадую, як у дитинстві в мене була касета зі збіркою різної класики, серед якої був Турецький марш (ви точно чули), який насправді є лише частиною цілої сонати. Пам’ятаю, як тоді мене вразила ця музика. Можливо в той час я був більш відкритий до нового.
Навмисно не називав його тут по імені, бо тоді ще половина цього поста буде про те, чому він не тільки Вольфганг Амадей, а ще й Йоганн Хризостом Теофіл. Буде про що ще написати та розказати.
