70 років тому 15 травня 1955 року у віденському палаці Бельведер в парі кімнат від легендарного полотна «Поцілунок» Клімта був підписаний один з самих важливих документів в історії сучасної Австрії – Австрійський державний договір.
10 років тому після завершення Другої світової Австрія не стала вільною, а була окупована союзниками: СРСР, США, Великобританією і Францією. Австрія не була відверто ворожою країною, а й дружньою її особливо не вважали, бо воювала на боці Німеччини. Країна фактично не мала суверенітету і не була вільною, хоча жила вже у мирний час, хоч і з обмеженнями.
Документ зобов’язував союзників залишити територію Австрії через 90 днів. Австрія пообіцяла більше не об’єднуватися з Німеччиною. Ще в документі гарантувалися права нацменшин, фіксувався демократичний курс країни, заборонялися націонал-соціалістичні та фашистські рухи. А от ніяких репарацій з країни не попросили.
Це було не спонтанне рішення, шлях до цього розпочався в далекому 1943 році на Московській конференції, де було задекларовано, що Австрія – перша вільна країна, яка стала жертвою гітлерівської агресії та повинна бути звільнена, але згадували, що вона несе відповідальність за свою участь у війні.
Зобов’язання залишатися вічно нейтральною не було частиною цього договору, але було прямою вимогою СРСР, які хотіли зашкодити розширенню НАТО на схід, та мати буферну зону між територією Союзу та Європою.
Чи був у Австрії вибір? Чи можна було зіграти по-іншому? Якоїсь реальної сили боротися з наддержавами не було. Зате поруч (спочатку прямо в країні, а потім все одно дуже близько) знаходився божевільний і небезпечний СРСР. Взагалі могло вийти, як з ФРН і НДР… Можливо, тогочасні політики вчинили прагматично та уклади (як зараз прийнято казати) найкращу угоду, розуміючи обʼєктивну реальність, свої шанси та можливі наслідки. З цим всім живемо і сьогодні.
