50 років тому, 21 грудня 1975 року, Відень опинився в центрі світової політики не через дипломатію, а через тероризм.Під час конференції міністрів нафти в штаб-квартирі ОПЕК група озброєних бойовиків захопила заручників. Це була не спонтанна атака і не випадковий вибір локації — Відень обрали свідомо.
Терористи взяли кілька десятків заручників і висунули політичні вимоги, зокрема трансляцію заяв на підтримку палестинського руху. Вони працювали на міжнародний резонанс, погрожували стратами і встановлювали часові ультиматуми. Серед заручників були 11 міністрів нафти з країн Близького Сходу, Африки й Латинської Америки, а також делегати, чиновники, охорона і персонал.
У перші хвилини теракту загинули троє людей. Австрійського поліцейського застрелили під час захоплення будівлі, іракський охоронець загинув на місці, а лівійського делегата, за більшістю джерел, убили цілеспрямовано.
Фінал події сьогодні виглядає майже сюрреалістично.Після переговорів терористам надали літак. Разом із частиною заручників вони вилетіли з Відня до Алжиру, згодом до Лівії, де поступово звільняли захоплених міністрів. Без штурму, без негайного переслідування. Це був пік епохи переговорної моделі, коли ще вірили, що з терором можна домовлятися.
Напад очолив Іліч Рамірес Санчес, більш відомий як Карлос Шакал. Йому було 26 років, але за плечима вже була репутація міжнародного терориста. Народився у Венесуелі в родині переконаного марксиста, який назвав своїх синів Іліч, Ленін і Володимир. Карлос навчався в Лондоні, проходив підготовку в таборах Народного фронту визволення Палестини, а за ґратами опинився лише у 1994 році. Він і досі живий, відбуває довічне ув’язнення у Франції.
Щоб зрозуміти, чому це сталося саме у Відні, варто згадати атмосферу 1970-х. Це був пік міжнародного тероризму: Мюнхенська олімпіада 1972 року, захоплення дипломатів у Хартумі, атаки на посольства в Європі. Тероризм став глобальним, демонстративним і медійним.
Австрія на цьому тлі виглядала ідеальною сценою. Після 1955 року вона є постійно нейтральною, не входить у військові блоки і не асоціюється з близькосхідними війнами. Її політика безпеки базувалася на переговорах і униканні силових сценаріїв. Відень сприймався як місце, де з терористами спочатку говорять.
Додаткову роль зіграла і сама локація. Штаб-квартира ОПЕК у 1975 році знаходилася не в центрі міста, а в звичайному адміністративному будинку в 9-му районі, на Währinger Straße. Без укріпленого периметра, без спеціальної охорони. Типовий офіс, пристосований під конференції.
Саме тому теракт 1975 року став переломним моментом.Після нього Європа поступово відмовляється від логіки поступок, з’являються спеціалізовані антитерористичні підрозділи, змінюються правила гри. Відень не перестав бути дипломатичною столицею — але перестав бути наївним.
Відень обрали не тому, що він був слабким. Його обрали тому, що він був зрозумілим, відкритим і передбачуваним. Але після 21 грудня 1975 року це перестало працювати.
