У 2022 році Європейська комісія кваліфікувала атомну енергетику як екологічне джерело енергії, що викликало дискусію. Але Австрія пішла далі: спочатку замовила експертну оцінку, а потім подала в Суд ЄС, бажаючи оскаржити це рішення. Обґрунтування: технологія може бути безпечною й екологічною лише тоді, коли вона не здатна призвести до серйозних екологічних катастроф, а прикладів у сучасній історії вистачає. І ось через три роки тяганини суд виніс остаточне рішення: Австрія програла позов, а мирному атому в ЄС — бути.
Австрія давно і послідовно виступає проти атомної енергії в ЄС, і це не випадково. Ця драматична історія починається з бажання самої Австрії використовувати мирний атом.
У 1970-х роках країна вирішила стати частиною ядерного клубу. Тоді атомна енергетика вважалася символом прогресу, незалежності й безпеки постачання. Уряд розробив масштабний план: побудувати аж шість атомних станцій, які мали забезпечити країну електроенергією на десятиліття вперед. Першою в черзі була АЕС у Цвентендорфі (Нижня Австрія) на березі Дунаю, за годину їзди від Відня.
Будівництво стартувало у 1972 році й тривало чотири роки. Бюджет був колосальним: 3,5 мільярда євро, якщо конвертувати тогочасні 5,4 млрд шилінгів на сьогодні. Для невеликої Австрії це був на той момент найдорожчий інфраструктурний проєкт, що обійшовся приблизно в 1% ВВП.
Держава підійшла до питання відповідально. Направила сотні австрійців на навчання за кордон — у Німеччину, Францію, США, щоб здобути ядерні спеціальності. В університетах відкривали нові факультети й кафедри атомної енергетики. Австрійська промисловість отримала величезні замовлення на обладнання, яке мало слугувати десятиліттями.
Реактор у Цвентендорфі був готовий на 100% і навіть пройшов тестові випробування. Запуск планували вже у 1978 році. Але саме тоді в суспільстві вибухнули антиядерні настрої: екологічні рухи попереджали про ризики, а аварії на інших об’єктах у світі підігрівали страх.
Щоб розвіяти сумніви, уряд вирішив піти на безпрецедентний крок — провести національний референдум. І 5 листопада 1978 року Австрія розділилася майже навпіл: 50,47% проголосували проти запуску АЕС, 49,53% — за. Цей 1% голосів (усього 30 тисяч) перекреслив багаторічні зусилля, мільярдні інвестиції та долі людей. Станцію так і не запустили, вона не виробила жодного кіловата електроенергії.
Після скасування проєкту в Австрії з’явилося «покоління втрачених атомників» — людей, яким просто не було де працювати, а роки їхніх зусиль виявилися змарнованими. Держава намагалася вирішити питання, надаючи компенсації та навіть дострокові пенсії новим атомникам. Частину інженерів працевлаштували в інші енергетичні проєкти, частина була змушена виїхати за кордон. Одне політичне рішення перекреслило життя тисяч людей.
У 1999 році Австрія ухвалила конституційний закон про без’ядерність. Він остаточно закріпив заборону будівництва й експлуатації АЕС на території країни, а також відмову від імпорту ядерної енергії. Сьогодні 75% австрійської електроенергії виробляється з відновлюваних джерел: вітру, сонця та води, при цьому гідроенергетика дає близько двох третин генерації. У планах — за п’ять років досягти 100%.
Парадокс у тому, що Австрія, будучи символом без’ядерної Європи, у радіусі 200 км від двохмільйонного мегаполіса Відень має чотири АЕС — загалом 12 ядерних реакторів у Чехії та Словаччині. Через це альпійська республіка не раз сварилася з сусідами та замовляла незалежні експертизи їхньої безпеки. Сусідські АЕС сьогодні генерують понад половину всієї енергії Словаччини та третину — Чехії.
Сьогодні АЕС Цвентендорф використовується як навчальний центр для студентів-енергетиків з-за кордону, адже вона унікальна. Станцію розбирають і продають на запчастини для діючих колег у Німеччині. Це великий музей і навіть туристичний об’єкт: можна відвідати її з екскурсією. На території встановлено велику сонячну електростанцію. А ще там проводять концерти, корпоративи та навіть весілля. Ну і тепер в Австрії є найдорожча в Європі не працююча будівля 🙂
В мене є екскурсії, якими я пишаюся. Одна з них — поїздка на АЕС Цвентендорф з моїми туристами. Організувати цей тур було надскладно, але я це зробив і реалізував професійну мрію! Тоді мені довелося перекладати годинну екскурсію по станції з німецької для туристів — після цього я перестав стресувати через будь-які переклади. Унікальне місце, яке дуже складно побачити.
