Зі своїми туристами майже кожен день буваю на неймовірному озері Мондзее у Верхній Австрії. Гуляю з екскурсіями по одноіменному містечку і набережній альпійської водойми. Звичайно згадую про те, що воно приватне, що викликає подив у туристів: як так, ціле величезне озеро і приватне?
У самому розпалі туристичного сезону загал сколихнула новина: власниця озера розіслала орендарям листи про розірвання всіх чинних договорів. У повідомленнях йдеться про заборону будь-якого приватного чи комерційного використання озера без її письмової згоди. Що закономірно викликало хвилю обурення у місцевих та туристів.
Сьогоднішнє право власності на озеро бере початок ще з 1810 року, коли Наполеон Бонапарт передав монастир і озеро баварському генералу Карлу Філіпу фон Вреде. Через династичні лінії власність перейшла до графської родини Альмейда, а згодом — до Ніколетт Вехтер (уродженої Альмейда). У 2023 році вона відійшла від справ передала озеро своїй дочці Анні Матиль.
Мондзее — єдине з великих озер Зальцкаммергуту в приватній власності. Є ще три великі австрійські озера, що також є приватними: Нойзідлерзеє (Бургенланд), Фаакерзеє (Каринтиія) та Койчахерзеє (Каринтія).
Договори оренди були укладені на причали, буї, плавучі платформи та човнові станції. Мова про приватні і муніципальні об’єкти. Жодних попереджень чи переговорів перед цим не було. Хоча орендарі згадують, що відносини з новою власницею не були дуже легкими.
Згідно з австрійським законодавством озеро може бути приватною власністю, включно з дном водойми. А власник має право регулювати доступ, використання, оренду. Але приватність не означає автоматичну заборону на доступ. Берегові ділянки, які належать іншим власникам залишаються доступними. Власник не має права забороняти навігацію на загальних водних шляхах або порушувати екологічні та безпекові норми. Мова йде про проблеми в першу чергу для тих, хто користується озером з бізнес метою чи має якісь обʼєкти на ньому. Якщо дуже спростити, то власниці ніби належить саме дно озера.
Австрійське право не забороняє продаж водойм її власником. Навіть іноземцям, але угода підлягає погодженню відповідними органами. Для резидентів ЄС діє спрощена процедура, для третіх країн — складніша. У випадках, де є публічний інтерес, землі чи громади мають право першої покупки.
В 2008 вже велися переговори про продаж озера державі, але тоді не погодилися по ціні: оцінка озера становила 1 мільйон євро, готові були заплатити 3 мільйони, а власники хотіли 16 мільйонів. Продати водойму іноземним інвесторам, в яких як раз були гроші, тоді також не вийшло.
Так навіщо це все? Тут можливі варіанти:
1. Аби потім укласти нові договори за ринковими цінами. Зараз тарифи нижчі, ніж на інших сусідніх озерах, тому багато грошей озеро власниці не приносить. Разом із розірванням теперішніх договорів власники отримали пропозицію звернутися до адміністрації озера для підписання нових документів.
2. Підготовка озера для продажу третій стороні, яка вже потім укладе договори на власних умовах.
3. Тиск на державу, яка на фоні громадського занепокоєння може активізувати переговори про продаж і дати більш цікаву пропозицію власниці.
Теперішня власниця не публічна людина і поки ніяк не прокоментувала те, що відбувається. Місцеві громади ведуть консультації і намагаються зберегти доступ до води для всіх нас.
