Під час екскурсій я згадую про відомих австрійців. Когось туристи знають більше, про якісь персоналії майже нічого. Гітлера знають всі, але не всі знають, що він австрієць (про це іншим разом). Коли я розказую про імператора Франца Йосифа, то багато хто більше згадує його дружину – Сісі. Але про самого відомого австрійця – Моцарта, в якого сьогодні 267-й день народження, чули всі.
Коли я тільки починав вчитися на гіда, то майже нічого про нього не знав. Тобто я, звичайно, був в курсі про класичну музику і хлопця у червоному сюртуку та перуці. Але зовсім не розумів, хто саме стоїть за тим образом. А коли почав детально занурюватися у його історію, то стало ясно, що перед тим, як я почну розповідати про нього іншим, я маю сам зрозуміти, що він за людина взагалі така. І я почав читати: книги, дослідження, спогади, містифікації, листи.
Так я познайомився із людиною Моцартом, в якого була родина, побутові турботи, страхи, розчарування та мрії. За іконою класичної музики почала з’являтися жива людина, яка мені щиро цікава, і про яку я розповідаю не тільки як про генія і музичну величину, а і про людину, з якою в мене є щось спільне і якій я симпатизую.
Тепер, коли я зупиняюся біля будинку його народження у центрі Зальцбургу, я не розповідаю про його безкінечний геній (думаю ви і без мене здогадаєтесь), а кажу про його родину – батька, матір і сестру, які зіграли надзвичайно важливу роль у тому, ким він став. А біля будинку митця у Відні я згадую, чому саме він покинув рідне місто і переїхав до імперської столиці (все як зараз: розвиток, гроші, слава) і як багато і невпинно він працював, балансуючи між бажанням творити і необхідністю заробляти для своєї родини.
Маю зізнатися: я слухаю, поважаю, ціную та вивчаю його творчість, але не до кінця розумію. Працюю над собою у цьому напрямку і інколи навіть відвідую класичні концерти. Цей пост я пишу під його музику і згадую, як у дитинстві в мене була касета зі збіркою різної класики, серед якої був Турецький марш (ви точно чули), який насправді є лише частиною цілої сонати. Пам’ятаю, як тоді мене вразила ця музика. Можливо в той час я був більш відкритий до нового.
Навмисно не називав його тут по імені, бо тоді ще половина цього поста буде про те, чому він не тільки Вольфганг Амадей, а ще й Йоганн Хризостом Теофіл. Буде про що ще написати та розказати.
Дотепний Моцарт
Ким був Моцарт, ну, окрім геніального музиканта та ікони? Це реально дізнатися, бо до нас дійшло більше тисячі листів композитора, які він писав рідним, друзям, колегам та меценатам. Фактично він був і блогером, бо в листах детально описував своє життя, відчуття і писав про те, що вважав важливим.
Його погляди на життя мені особисто близькі і ми з маестро тут навіть схожі. Думаю, я маю право порівнювати себе з видатним музикантом, бо кожен день розповідаю про його життя іншим людям. Та ми вже практично рідні! Моцарт мав тонке почуття гумору та іронії, чим користувався в житті.
Він був романтиком і йшов вперед за покликом серця, роблячи в основному те, що любив і хотів, хоч місцями можна було би робити щось більш прагматичне і практичне. Він обурювався, що навколо купа бездарних людей, які просто здаються, а не є. Був людиною самокритичною та просто жартував про це непросте життя. В принципі нічого не змінилося за останні 269 років.
Калька дотепних цитат Моцарта з його дописів.
Про життя:
— Я пишу тобі довгого листа, бо не маю часу написати короткого.
— Бути простим – складно.
— Я не запізнився. Це всі інші прийшли надто рано.
— Генія впізнають за тим, що він робить найпростіші речі складними, а найскладніші – простими.
— Мода проходить, музика залишається.
— Успіх – це коли люди після твоєї смерті розуміють, що ти жив.
— Життя – це коротка увертюра до невідомого твору.
Про прагнення до ідеалу та самокритичність:
— Я написав новий твір – він настільки сучасний, що ніхто його не розуміє, навіть я.
— Чим більше я вкладаюся, тим менше мені подобається те, що я граю.
— Моя музика надто легка для знавців і надто складна для дилетантів.
— Я люблю чесних критиків. Вони прямо кажуть мені, чого не розуміють.
— Я хотів стати найбільшим композитором світу. На жаль, світ цього не хотів.
— Я пишу музику швидше, ніж мої критики можуть її прочитати.
— Ідеальна композиція – як ідеальна людина: її не існує.
Про менш талановитих колег:
— Я мрію про світ, у якому погані музиканти мовчать.
— Я бачив композитора, який не вміє читати ноти. Я йому заздрю: йому не треба марнувати папір.
— Я чув співака, який звучав, як кит із застудою.
— Я чув скрипку, яка звучала, як старий черевик.
— Є композитори, які пишуть ноти, яких самі не розуміють, і очікують, що інші їх зрозуміють.
Про рух за покликом серця і фінансову неуспішність:
— Я дуже поганий бізнесмен. Я можу робити тільки те, що мені подобається – а це не дуже прибутково.
— Мій талант зростає пропорційно до моєї бідності.
— У Парижі мене дуже хвалили – і це була єдина винагорода, яку я отримав.
— Я відомий, але мої гроші мене не знають.
— Мені потрібно більше грошей. Не для себе – для своїх кредиторів.
— Мої фінанси – це симфонія без фіналу.
Про роботу:
— Я пишу музику, яку хочу почути сам. Те, що інші її теж хочуть слухати, – це щасливий збіг.
— Я пишу не заради грошей, а тому що не можу інакше.
— Я люблю працювати – особливо, коли мені за це платять.
— Композитор без натхнення – як кухар без ножа.
— Музика ніколи не повинна бути нудною. Для цього вже є політика.
— Довіра – це добре, але хороший контракт – краще.
— Концерт не повинен тривати довше, ніж хороша вечеря.
Про відношення до можновладців:
— Я музикант, а не слуга. Я граю для королів, але не як їхній раб.
— Якщо король наказує мені написати погану музику, я підкоряюся – але роблю це погано.
— Музикант при дворі – як птах у клітці: він співає, але не від радості.
— Імператор розуміється на музиці так само, як віл – на астрономії.
Про відношення столиці до музикантів:
— Якби я був собакою, у Відні вже поставили б мені пам’ятник.
По негідників, які наживалися на його роботі та ошукували його:
— Якби всі негідники, які мене ошукали, втратили половину своїх вух, то вони все одно мали б більше, ніж заслуговують.
