А чи знали ви, що донорство в Австрії — це автоматично, і кожен з нас після смерті мозку пожертвує свої дорогоцінні внутрішні органи іншій людині. І навіть питати ніхто не буде. Це положення закону і автоматично кожен мешканець альпійської республіки є донором за умовчанням.
Минулого року в Австрії пересадили 637 внутрішніх органів. Більшість — нирки, яких пересадили 319 штук. А ще 140 печінок, 106 легенів, 59 сердець та 13 підшлункових залоз. У листі очікування на органи тогоріч знаходилося 848 людей — органів вистачає не всім!
Не переживайте, у живих органи не забирають. Вилучення органів відбувається виключно після констатації смерті мозку, а серце і кровообіг підтримуються апаратно. Наприклад, при тяжких черепно-мозкових травмах, після інсульту, внутрішньомозкової кровотечі чи після гіпоксії мозку. І зробити це можна виключно у спеціалізованих центрах, які мають відповідне устаткування та кваліфікований персонал. І ще ж треба встигнути вчасно доставити ваші органи для пересадки. До уваги береться вік донора, його стан здоровʼя, причина смерті, наявність інфекційних захворювань та загалом стан органів.
Це все відбувається швидко: в межах 24 годин від констатації смерті мозку до трансплатнатції вашого органу реціпієнту. Для цього є протоколи, похвилинний розклад, готові машини із контейнерами для охолодження, гелікоптери та навіть літаки. Все, аби врятувати життя комусь іншому, коли ваше вже не врятувати.
Що зробити, якщо ви не хочете бути донором автоматично? Зверніться до спеціального реєстру Widerspruchsregister із заявою. Перед тим, як забрати у вас органи лікарі звернуться до нього і побачать, що ви проти. Тобі ваші органи помруть разом з вами, без шансу врятувати життя комусь іншому.
Донорами є взагалі всі: громадяни країни і люди, що постійно проживають на території Австрії чи просто заїхали в гості. Хоча з гостями на практиці складніше, бо важко перевірити, чи може є якась відмова в країні походження. Це не буде таємно, родичів повідомлять про ваше донорство і вони будуть знати, що якісь частини вас врятують комусь життя. Але можуть бути і виключення. Наприклад, якщо ваші родичі повідомлять, що за життя ви категорично не хотіли бути донором, медична установа має взяти це до уваги.
Сьогодні Австрія — один із лідерів Європи по трансплаціям, а така успішна модель часто наводиться як приклад в медицині. Не так багато в чому наша країна в лідерах, то ж привід для гордості.
Моє особисте ставлення — це дуже правильно. Я би навіть просив дійсно вагомі причини відмови від донорства. Бувають, наприклад, релігійні переконання чи щось інше і для цього можна робити виключення. Звичайна жадібність (і собі не гам і другому не дам) — це не причина, бо після смерті це все вже байдуже. В цьому випадку відчуваю, що живу у правильній країні.
