Кататися по засніжених горах — важлива частина життя нашої родини. Ми живемо в Zell am See, одному з найкращих альпійських курортів Австрії. Тому питання, чи буде кататися дочка, навіть не стояло. Питання було в іншому: як рано це можна зробити і чи взагалі це вийде з маленькою дівчинкою. Звичайно, попри наше з дружиною сильне бажання, без жодного тиску: Єва мала хотіти кататися сама. Забігаючи вперед, скажу, що все вийшло, і я дуже радий.
Ми з дружиною сноубордери, тому вчити кататися на лижах не вміємо. А навіть якби й уміли, то не стали б, бо цим мають займатися професіонали, де фактор особистих відносин (любов і жаль до власної дитини) відсутній. Тому нашим вибором стала лижна школа і групові заняття.
Суто теоретично можна навчити дитину і самому. Постійно бачу, як батьки катаються з дітьми і вчать, використовуючи різні методики і трюки (резинки, палички, обручі), але зі сторони це виглядає не дуже. Забагато стресу для батьків і, головне, для дитини, а ефективність під питанням. Та й не кожен автоматично педагог.
Багато шкіл приймають на навчання дітей з чотирьох-пʼяти років, рідше — з трьох. У нас є школа, яка двічі на рік влаштовує курси саме для місцевих дітей за дуже адекватною ціною, але треба бути місцевим мешканцем і володіти німецькою. На момент навчання їй було 3 роки і 7 місяців. Один курс — пʼять днів у групі з 5–6 учнів по дві години щодня. Це був робочий час, тому ми з дружиною підлаштували графіки, аби в ці дні хтось із нас був з дитиною.
Пʼятиденний курс для нас коштував трохи більше сотні євро, що майже безкоштовно, бо зазвичай це в рази дорожче. Так, один день (дві навчальні години) подібного курсу обійдеться в 85 €, а лише одна година з приватним інструктором — 80 €. Ціни нашої школи, тож не скрізь може бути саме так. Брати цілий курс дешевше, ніж вчити епізодично погодинно. Та й користі, думаю, більше. Наша школа називається Skischule Zell am See, і я точно можу їх рекомендувати: молоді викладачі, хороша тренувальна база зі спеціальними дитячими зонами і підйомниками, досвід, ім’я та довіра. Є варіант кемпу, коли ви віддаєте дитину в групу на цілий день, а вона вчиться там на горі до та після обіду з харчуванням у паузі. Можливо, спробуємо, коли Єва буде старшою, бо після пари годин занять вона вже була виснажена.
Ніякої особливої психологічної підготовки для дитини не треба було, бо вона з народження бачила наші сноуборди і спорядження. Ми живемо на гірськолижному курорті, де навколо сніг, гори та всі катаються. І коли вона лишалася вдома з бабусею, а мама і тато йшли кататися, вона про це знала і підтримувала, не влаштовуючи сцен. Єва завжди знала, що вона також буде кататися з нами, просто треба трошечки підрости, а потім ще навчитися. Інколи вона питала, коли вже це станеться. Тобто вона сама хотіла і чекала цього з нетерпінням. З року ми часто підіймалися в гори, де вона гуляла, каталася на санчатах та поралася в снігу.
Під час запису у школу питають рівень катання дитини. Згідно з місцевою класифікацією вони наступні: A1 — початківець, нічого не вміє; A2 — може гальмувати плугом; B1 — може гальмувати та повертати; B2 — може впевнено повертати і кататися по синіх трасах; R1 — може їхати по червоних трасах; S1 — може їхати по чорних трасах.
У нас паралельно займалося кілька рівнів дітей. Викладачі бачать, чи дійсно дітки відповідають заявленому батьками рівню, і за потреби переводять у молодшу чи старшу групу. Разом займаються діти різного віку: від 3 до 5–6 років, і саме за віком їх не розподіляли. Якщо ви не впевнені в рівні дитини, краще почати з нижчого, інакше для дитини може бути зайвий стрес, бо від неї очікуватимуть того, чого вона не вміє.
У самому низу схилу нашого курорту облаштована спеціальна дитяча зона для навчання. Вона ізольована від інших, тому ніхто туди не заїде. Діти піднімаються вгору по спеціальній стрічці-підйомнику: просто і безпечно. На треку облаштована смуга для слалому, аби відпрацьовувати повороти, і інші елементи для тренувань. Тих, хто опанував перший рівень, відправляли на другий: вже справжня гірка з дитячим підйомником-бугелем. Ось там на початку сліз було багато, бо треба чіплятися руками і тримати себе аж до верху. Але без цього челенджу далі рухатися було неможливо. І нарешті доступний третій рівень — більша навчальна гора і довгий стрічковий підйомник, де треба просто стояти і їхати вгору. Далі — тільки повноцінні гори.
Я слідкував не тільки за дітьми, порівнюючи прогрес з Євою, а й за батьками та їхнім підходом. Перші стояли і слідкували за кожним кроком дитини, що не дуже добре, адже тоді дитина бачить тебе і хоче до тебе, а потім втекти звідси. Особливо якщо щось не виходить чи сталося падіння. Другі просто йшли по своїх справах на пару годин, лишаючи дитину саму — і це нормально, школа бере дитину повністю на себе. В туалет зведуть, водички дадуть і навіть цукеркою підгодують. І нарешті були треті, що бігали за дитиною під час навчання і допомагали або, навпаки, кричали і тиснули, коли щось не виходило… Викладачі в основному дуже молоді хлопці і дівчата, тож, напевно, не хотіли конфліктувати і гнати тих батьків зі схилу.
Перший день я спостерігав за уроком. Періодично Єва підходила до мене чи махала рукою. Я просто не міг залишити мою маленьку доцю повністю саму. Найважче було бачити, що вона впала чи в стресі, плаче, сумує, кличе тебе, але не можна підходити, бо вона тоді одразу захоче додому. Тому після першого такого дня я просто пішов і далі лишав її саму. Інколи підходив і підглядав дуже здалеку, аби вона мене не бачила. Потім питав, як їй було. Вона казала, що було сумно, але розуміла, що батьків поруч немає і треба впоратися самій, тож заспокоювалася і каталася далі. Якби я стояв поруч, то ми б точно поїхали додому. Та й викладачі вміють повернути дитину в робочий режим. Падіння і сльози під час навчання — це нормально, навіть для дорослих. А на початку дітей вчили правильно падати на бік.
У Єви добре виходило, тому її переводили в наступні групи. В кінці вона вже займалася з дорослішими на пару років хлопчиками і дівчатками — і каталася краще за них. На початку другого курсу сортувальник не повірив, що вона йде аж на самий верх гори до просунутих, тож довелося пояснювати. Єва виглядає невеличкою навіть для свого віку.
Перше заняття для мене було стресове — не ясно, що буде відбуватися і як піде. Другий стрес — коли вони поїхали вже наверх на сині траси. Її просто забрали біля підйомника, діти сіли на канатну дорогу і десь там каталися. Але викладачі обʼєктивно оцінювали дітей і брали тих, у кому впевнені.
Я заспокоївся, коли на третій день вона попросила не знімати лижі і поїхала до машини сама, повертаючи і гальмуючи. Пару днів тому вона ніколи на них не стояла, а тут їде сама, контролюючи процес.
В кінці курсу проводилися перегони — справжній слалом із заміром часу, коментатором та призовим подіумом. Роздали дипломи та медалі. Учасників підтримував місцевий маскот — зелений дракон.
Поруч був туалет, а для перевдягання стояв неопалюваний намет. У дітей були картки з телефонами батьків, а на шоломах — наліпки зі школою та іменем. З собою рекомендую брати шоколадки, фруктовий сік та воду. Заняття проходили за будь-якої погоди: було і дуже холодно, і сильний сніг, і чудова сонячна погода.
Для катання потрібні: костюм, шолом, маска, рукавички, лижі та лижні чоботи. Непогано мати термобілизну. Лижі і чоботи ми взяли в прокаті за 120 євро за сезон, а все інше спорядження купили. Дитина постійно росте, тому краще купувати мінімум.
Ми пройшли перший курс (5 днів по 2 години) і побачили, що в неї добре виходить і їй подобається, тому вже наступного тижня одразу записалися на ще один. За перший курс (5 днів — 10 годин) Єва пройшла від A1 до B1, а під час наступного такого ж курсу (ще 5 днів і 10 годин) дійшла до B2, вже повноцінно катаючись по синіх трасах.
Що зараз? Ми катаємося з Євою по звичайних синіх трасах. Вона впевнено їде, у сноупарку проїжджає невеликі трампліни, проходить слалом і загалом почувається впевнено. Інколи треба відпочивати, бо ніжки втомлюються. Одного разу спробували зʼїхати по червоній трасі, але їй не сподобалося. Вона розуміє правила і сама, без підказок, відгальмовується, коли бачить небезпеку навколо себе. Треба ще попрацювати над контролем швидкості, бо вона постійно розганяється — чи то у пошуках пригод, чи просто не до кінця розуміє, наскільки швидко їде. Загалом кататися з нею комфортно та цікаво.
Чи можна було раніше? Напевно, що так, але довелося б вчити її самостійно, бо всі школи, які я обдзвонив, не брали дітей до 3 років. А вчити дитину молодшу за 3 роки вони не радили, бо це, за їх словами, не має особливого сенсу. В інтернеті я бачив діток, які катаються у 2 роки та навіть раніше. На схилах усі діти, яких я зустрічав, були старші за Єву. Вона виглядає зовсім маленькою порівняно з іншими, і всі досі дивуються, що вона так впевнено катається.
Що далі? Хотілося б прогресувати і йти вперед, тим паче в неї виходить і їй подобається. Але далі вчитися нас просто не взяли і сказали приходити вже наступного року, бо наступні рівні передбачені мінімум з 4 років. Можливо, спробуємо приватного інструктора.
А як же сноуборд? Ще у два роки ми купили їй маленький борд, ставили її ніжками і тягали на мотузці по снігу. Але любові з першого погляду не сталося — він епізодично зʼявлявся серед зимових розваг, але санчата подобалися значно більше. У майбутньому ми точно запропонуємо їй навчитися кататися на сноуборді і організуємо це, але вже з 5 років, бо сноубордичних курсів для таких маленьких дітей немає.
