Після аншлюсу Австрії фашистською Німеччиною у 1938 році новий режим почав спочатку притискати, а потім і просто знищувати тутешнє єврейське населення. Місцеве єврейство володіло різними статками, серед яких були палаци та картини, а значить взяти з них було що. Нацисти були ще тими колекціонерами, тому збирали взагалі все, що має цінність. Так єврейські родини були змушені продати за безцінь або під страхом смерті взагалі віддати безкоштовно наявні в них об’єкти живопису.
Після Другої світової і відновлення незалежності Австрією все місцеве майно награбоване нацистами перейшло у власність вже демократичної європейської країни. А через деякий час постало питання: що робити з цим далі? З одного боку у музеях країни опинилися унікальні картини, а з іншого – отримані вони були фактично незаконним і аморальним шляхом.
Аби вирішити це складне питання аж у 1998 році був підписаний міжнародний документ, згідно якого країни що до нього приєдналися (серед них була Австрія та Німеччина) зобов’язуються почати процес повернення творів мистецтва їх оригінальним власникам. В Австрії був прийнятий спеціальний закон, створена державна комісія і почався процес реституції (з латини: поновлення порушених прав та відновлення їх до попереднього стану).
Але одне діло вирішити щось робити, а інше – реалізувати це на практиці. Спочатку треба знайти нащадків колишніх власників, що не завжди можливо, адже нацисти винищували цілі родини. Потім зробити запит і дізнатися, яким чином той чи інший об’єкт мистецтва потрапив до австрійського музею. А далі починаються неспішні юридичні процедури, адже віддавати своє великого бажання Австрія не має, хоч і моральний аспект непростий.
Найвідоміша подібна історія сталася у 2005 році, коли після судового процесу «Марія Альтман проти Австрійської республіки» та отримала назад 5 картин найвідомішого австрійського художника модерніста Ґустава Клімта (це він намалював «Поцілунок») вартістю 300 мільйонів доларів. Найвідоміший експонат з них – це портрет Аделі Блох-Бауер, або просто «Золота Адель». Австрія отримала пріоритетне право викупу картин назад, але відмовилася і картині поїхали до США. Про це у Голівуді у 2015 році зняли хороший фільм «Жінка в золотому» з Гелен Міррен та Раяном Рейнольдсом.
Але не варто думати, що Австрія повертає картини взагалі кожному. Дурних, як то кажуть, немає. Та й мова про безцінні з точки зору мистецтва твори та сотні мільйонів євро. Деякі претенденти так і не отримали потрібної інформації і роками судяться з владою через це. А декому було відмовлено через недостатність підстав.
Багато залежить від того, в чиїх руках фактично картини. Віденський музей Бельведер є державним і після відповідних процедур повертає картини, а от Музей Леопольда є приватною установою, процес реституції не підтримує і не віддав назад ще жодного твору.
Бетховенський фриз Клімта, що намальований прямо на стінах Віденського сецесіону після війни був повернутий власнику, але той не змігши вивезти його з країни продав його Австрії за 750 тисяч доларів, що тепер колишній власник вважає несправедливою ціною і хоче його назад. Австрія каже, що все законно і нічого повертати не збирається.
Траплялися і фейли, коли рішення було прийнято занадто поспішно і повернули цінну картину, яку взагалі не мали нікому віддавати і вона не підпадала під реституцію. Деякі картини Густава Клімта з зображенням природи інколи схожі і зрозуміти, чи то просто «Яблуня», чи «Троянди під деревами», або навіть «Кущі троянд під деревами» буває непросто, бо візуально там дуже схожі дерева і квіти навколо.
Тож встигніть подивитись безцінні витвори мистецтва буквально в декількох кроках від вас у австрійських музеях, поки вони ще тут і їх нікому не віддали.
