В 1938 році Австрія вже кілька років була нестабільною державою. У 1933 році канцлер Дольфус фактично ліквідував парламент і встановив авторитарний режим: демократія в країні зникла, а партії були заборонені. У 1934 році австрійські нацисти здійснили невдалу спробу перевороту і вбили канцлера Австрії, але тоді Гітлер не ризикнув вводити війська через опір Муссоліні. До 1938 року ситуація змінилася: Італія стала союзником Німеччини, а Австрія залишилася фактично без міжнародної підтримки.
В умовах тиску Німеччини та відсутності захисту з боку інших країн австрійський канцлер Шушніг був змушений прийняти ультиматум Гітлера, за яким один із провідних австрійських нацистських політиків ставав міністром внутрішніх справ, місцеві нацисти отримували амністію, а австрійська нацистська партія фактично поверталася до політичного життя країни. Намагаючись перехопити ініціативу, Шушніг оголосив референдум щодо незалежності Австрії, який через пару днів був скасований. Сам канцлер пішов у відставку і наказав австрійській армії у разі вступу німецьких військ до Австрії відступати, не вступаючи в бойові дії.
Новим канцлером Австрії став згаданий в ультиматумі міністр внутрішніх справ Зейсс-Інкварт, від імені якого Гітлеру нібито була надіслана телеграма з проханням про відправку до Австрії німецьких військ, а вже вночі зосереджені на кордоні війська увійшли до Австрії.
12 березня 1938 року Вермахт переходить австрійський кордон у кількох місцях: Браунау-ам-Інн (символічно, бо це місто, де народився Гітлер), Зальцбург, Пассау та Куфштайн. Загалом до Австрії увійшло приблизно 65–70 тисяч солдатів Вермахту – приблизно стільки ж, скільки налічувала австрійська армія мирного часу.
Австрійські війська не чинили опору. По-перше, такий наказ був отриманий від легітимної влади. По-друге, багато австрійців тоді підтримували об’єднання з Німеччиною і створення великої німецької держави. По-третє, країна була політично розколота і економічно слабка. Тому замість запеклих боїв на кордоні німецькі війська часто зустрічали квітами, прапорами і натовпами людей.
Німецька пропаганда представляла аншлюс як повернення Австрії до Німеччини – до рейху. Сам Гітлер того дня приїхав до Лінца, де провів дитинство та юність. Фюрер планував зробити Лінц одним із головних міст Третього рейху і фактично його культурною столицею.
Далі через Амштеттен, Мельк та Санкт-Пельтен Гітлер урочисто прибуває до Відня. Тисячі людей зустрічали фюрера по дорозі зі свастиками, нацистськими прапорами та квітами. З балкону палацу Гофбург, перед багатотисячним натовпом, Гітлер заявив про вступ його батьківщини до рейху.
Слідом був опублікований закон про возз’єднання Австрії з Німеччиною, згідно з яким Австрія оголошувалася «однією із земель Німеччини» і відтепер стала називатися «Остмарк», оскільки назва країни Österreich – це буквально «Східний рейх», а рейх відтепер тільки один.
Мексика була єдиною країною, яка офіційно подала протест у Лізі Націй проти аншлюсу Австрії. Сама Ліга Націй (сьогодні її наступницею є ООН) обговорила ситуацію, але жодних санкцій або дій не ухвалила. Деякі інші країни обмежилися негативною реакцією, але ніхто тоді не хотів серйозно сваритися з Німеччиною.
