Не часто світові медіа згадують Австрію. Але сьогодні якраз такий день, бо завершилася довга та багатостраждальна історія з найскладнішим будинком Австрії. Домом, який десятиліттями був головним болем для держави, місцевої громади і всіх, хто намагався вирішити, що з ним робити. Мова про будинок, де народився диктатор та військовий злочинець Адольф Гітлер. Довгу й суперечливу історію тривалістю 90 років нарешті завершено.
За годину їзди від Зальцбурга досі стоїть скандальний будинок, у якому народився й прожив до 3 років відомий диктатор і один з найвідоміших австрійців, раптом ви не знали. Невелике містечко Браунау-на-Інні у Верхній Австрії розташоване прямо на кордоні, і, перейшовши міст через річку, ви вже опиняєтеся в Німеччині.
Інколи я буваю там з туристами, але звичайно не найпопулярніший напрямок. На вигляд – цілком звичайний будинок, перед яким встановлено меморіальний камінь з написом про мир, свободу, демократію і засторогу проти фашизму. Ну і нечасті туристи, які, трохи соромлячись, фотографуються на його тлі.
20 квітня 1889 року в цьому будинку народився Гітлер. На той момент це був звичайний заїжджий двір – батьки майбутнього диктатора орендували там кімнати, поки батько служив дрібним митним чиновником на австрійсько-німецькому кордоні. Родина прожила тут недовго: коли Адольфу було три роки, батька перевели служити до Пассау, і сім’я виїхала.
Будинок належав приватній родині ще з 17 століття. В 1938 році його викупили (по факту вибору в родини не було) самі нацисти. В травні 1945 року, коли американські війська зайняли місто, німецький штурмовий загін спробував підірвати будинок. Американські солдати цю спробу зупинили. Не з якихось сентиментальних причин, а просто тому, що встигли захопити місто раніше. В 1945 році, за ініціативи місцевої влади, у будинку відкрили меморіальну виставку: прямо в кімнаті, де народився Гітлер, показували фотографії жахів концтаборів і занепаду культури за нацизму.
Після Другої світової через суд за реституційною угодою будинок повернули родині. А далі будівля перейшла в оренду Австрійської Республіки, отримала статус історичної пам’ятки. Роками будинок використовували для різних потреб: тут був банк, школа і навіть центр для людей з інвалідністю. Жодна з цих функцій не мала стосунку до символіки місця – але й не вирішувала головної проблеми.
А проблема була в тому, що будинок належав приватній родині, які здавали його в оренду державі. Роками тривали судові суперечки навколо власності, орендних умов і зрештою – навколо самого сенсу тримати в приватних руках будівлю з такою непростою історією. У 2016 році, після затяжного судового процесу, держава остаточно експропріювала будинок. Родина хотіла отримати за будівлю 1,5 мільйони євро і не хотіла віддавати його дешевше, а незалежна експертиза оцінила його всього в 812 тисяч євро, що і підтвердив суд.
Але забрати будівлю собі – це було найлегше. Найважче питання лишалося відкритим: що з нею тепер робити? Тут і почалася справжня, багаторічна дискусія. Спеціальна комісія істориків та експертів однозначно виступила проти двох крайніх варіантів – знесення будівлі та перетворення її на музей чи меморіал. Знесення виглядало б як спроба стерти історію силою, а музей чи меморіал міг перетворити адресу на місце паломництва – причому не для тих, хто хоче вшанувати жертв, а якраз навпаки. Комісія рекомендувала інше: перебудувати будинок так, щоб максимально знизити його впізнаваність, і передати під адміністративне чи соціальне використання.
Розглядалися різні ідеї. Була пропозиція розмістити там соціально-благодійну установу. Пропонувалося зробити в будівлі постійну виставку про людей, які рятували євреїв під час Голокосту. В 2016 році тодішній міністр внутрішніх справ навіть пропонував знести будівлю. Але у листопаді 2019 року рішення нарешті ухвалили: у будинку розмістять поліцейську дільницю та окружне поліцейське управління Браунау.
Логіка була доволі прагматичною і водночас символічною. По-перше, поліцейська установа – це максимально нейтральне використання, яке важко перетворити на культове місце. По-друге, є і практичний бонус: якщо неонацисти чи інші підозрілі особи все ж приїжджають до будинку як до місця паломництва, їх можна одразу ідентифікувати – поліція вже на місці. Адже проблема ніколи не зникала повністю: будівлю регулярно відвідували праві радикали, а у квітні 2021 року німецький громадянин поклав на підвіконня вінок «блаженному Адольфу» – справу досі розглядають, бо підозрюваного не вдалося екстрадувати з Німеччини.
У 2020 році провели міжнародний архітектурний конкурс, а восени 2023 року почалася сама перебудова. Пожовклий, вкритий цвіллю фасад замінили на чистий білий, прямокутні віконні прорізи прийшли на зміну аркам, над входом з’явився поліцейський логотип. Перебудова коштувала державі близько 20 мільйонів євро. Єдине, що залишили недоторканим – меморіальний камінь перед будівлею.
22 липня 2026 року, після майже трьох років ремонту і десятиліття державного володіння будівлею, поліцейський центр офіційно відкрили. У новій будівлі працюватимуть десь 45 поліцейських. Міністр внутрішніх справ говорив про новий розділ в історії будівлі: тепер це місце демократії, верховенства права і безпеки, а память при цьому нікуди не зникає.
Не обійшлося й без критики. Говорилося про те, що рішення та меседж влади простий: забути якнайшвидше. І можливо таке оновлення не зменшить кількість праворадикальних «паломників», а просто зміняться декорації.
Але тут не багато варіантів. Знесеш – скажуть, що намагаєшся стерти історію. Зробиш музей – ризикуєш перетворити адресу на культове місце для не тих людей. Залишиш порожнім чи занедбаним – отримаєш ще гірший символ занедбаної памʼяті. Поліцейська дільниця – це, мабуть, найменш романтичний, найбільш бюрократичний вибір з усіх можливих.
