Австрія – абсолютний чемпіон єврозони за любов’ю до готівки. Поки Швеція та Нідерланди впевнено рухаються до безготівкового суспільства, австрійці міцно тримаються за свої купюри та монети. І це не відсталість, не випадковість і не просто звичка. За цим стоїть ціла філософія – з глибоким історичним корінням, чіткою державною позицією і живою народною мудрістю.
У країні працюють системи оплати зі смартфонів, банківська картка є майже у кожного (лише 4% австрійців не мають карток), але 94% людей кажуть, що не готові відмовитися від готівки, а кожен другий австрієць досі платить переважно банкнотами і монетами.
В Австрії немає закону, який зобов’язував би бізнес приймати картку. Підприємець може просто відмовитися від безготівкової оплати, що багато хто і робить. Натомість відмова приймати готівку є порушенням закону, хоча санкцій за це немає.
Австрійський нацбанк активно захищає готівку і агітує за її використання. Мені поштою прийшла ціла брошура, яка повторює сторінку сайту про переваги саме цього способу розрахунків. Серед плюсів: захист приватності, незалежність від електронної інфраструктури, відсутність прихованих комісій і доступність для всіх. Державний банк рекомендує кожній австрійській родині тримати вдома не менше 100 євро на кожного члена сім’ї – на випадок збоїв електронних систем. Також банк активно встановлює банкомати в сільській місцевості, де банки позакривали свої відділення. Паралельно банк лобіює на рівні ЄС закон про обов’язкове приймання готівки. Логіка така: готівка – це публічні гроші і єдиний платіжний засіб, який належить усім і не заробляє на тобі. Картки та платіжні системи – це приватний бізнес, який бере комісію.
Стара австрійська приказка “Nur Bares ist Wahres” дослівно означає “лише готівка є справжнім”. Це коротке і точне пояснення того, як мільйони австрійців ставляться до грошей, довіри і контролю над власним життям.
Готівкою в Австрії платять не тому, що не знають про картки чи прогресивні системи оплати. Опитування нацбанку показують, що головна причина – приватність. 81% австрійців ставлять готівці найвищу оцінку саме за захист персональних даних, а 80% – за анонімність. Друга причина – відчуття контролю. Коли фізично віддаєш гроші, витрати стають відчутними. Не можеш витратити більше, ніж є в гаманці. 88% австрійців кажуть, що готівка допомагає їм тримати фінанси під контролем – і жодна банківська аплікація, попри всі свої графіки і сповіщення, цього відчуття повністю не замінює. Третя причина – безпека. Готівка працює завжди: без інтернету, електрики, без того, щоб сервер банку був онлайн.
У Нідерландах готівкою проходить лише 22% транзакцій у магазинах, у Фінляндії – 27%, у Франції – 43%. Середній показник по єврозоні – 52%. Але в Австрії це понад 60% – перше місце серед усіх країн єврозони. 94% австрійців не хочуть відмовлятися від готівки. 72% розцінили б її скасування як серйозне обмеження своїх прав. Лише 6% кажуть, що могли б обійтися без неї в повсякденному житті. 27% платять готівкою щодня, ще 47% – кілька разів на тиждень.
Для одних це про свободу та анонімність. Для інших – фактична відсутність вибору: 79% опитаних хоча б іноді стикалися з ситуацією, коли бізнес вимагає саме готівку і не приймає картку. А для когось – про незалежність, бо міжнародні платіжні системи перебувають під контролем приватних іноземних корпорацій.
Є чіткий регіональний розкол. 51% віденців віддають перевагу безготівковій оплаті, що помітно вище за середнє по країні. Логіка зрозуміла: щільна міська інфраструктура, більше іноземців, молодих і освічених людей. У сільській місцевості все навпаки. Старше покоління – 55+, пенсіонери, люди без вищої освіти – переважно готівкові. 19% австрійців платять виключно готівкою, і серед них переважають люди старше 70 років. Для них картка або смартфон – це не зручність, а стрес.
Зрозуміти, чому австрійці так тримаються за готівку, допомагає історія. У 1921 році Австрія стала першою країною міжвоєнної Європи, яка пережила гіперінфляцію на рівні 190% за рік. Далі прийшов 1931 рік, коли збанкрутував найбільший банк країни, а слідом почалася загальноєвропейська банківська криза епохи Великої депресії. Люди, які тримали заощадження в банку, втратили все. Потім – аншлюс 1938 року, примусова заміна шилінга на рейхсмарку за умовним курсом. Після Другої світової – знову нова валюта, окупаційні гроші, хаос. І лише з часом – стабільний шилінг, який у 2002 році поступився євро. П’ята валюта за одне століття. Це не просто історія – це колективна пам’ять, яка передається від покоління до покоління. Недовіра до банківської системи і звичка тримати гроші вдома.
З 2027 року країни ЄС вродять обмеження щодо готівкових розрахунків: бізнес може приймати максимум 10 тисяч готівкою, а для суми від 3 тисяч покупець зобов’язаний пред’явити документ, а продавець – зафіксувати дані.
Цікавий парадокс: австрійці, які так міцно тримаються за готівку, водночас є одними з найбільш відкритих до цифрового євро в усій Європі. 40% австрійців готові його використовувати – при середньому показнику по ЄС у 33%. Але це не суперечність, це логіка.
Цифровий євро – це електронні гроші, випущені безпосередньо Європейським центральним банком. Звучить схоже на онлайн-платіжні системи – але різниця принципова. Всі існуючі цифрові платежі проходять через приватні компанії, які беруть комісію і збирають дані про твої покупки. Цифровий євро – публічні гроші без посередників, як готівка, тільки в смартфоні. Безкоштовний, захищений від комерційного стеження і прийнятий скрізь у єврозоні. Запуск планується у 2027–2028 роках.
